Погода зіпсувалася. Почалася холодна злива. Мандрівникам не зустрічалося жодної пташки, це погана прикмета. Перед нічним дощем пташки ховаються.
Вони вже звернулись би до хати, але усі будинки залишились далеко позаду. Юнак загорнувся у плащ та наказав візнику, щоб їхав швидше. Вони виїхали на дорогу, яка невдовзі привела до великого будинку.
Мандрівники постукали та двері розчинились, на порозі стояла бабуся.
Юнак та візник увійшли у передпокій. З їх одягу збігали струмені води. Бабуся показала мандрівникам йти за собою.
Перед ними була велика вітальня. Стіни були дуже високими. Вікна були розташовані майже під стелею будинку.
Важкі меблі рипіли від кроків. У каміні палали дрова, заливаючи вітальню світом. Біля каміна стояв столик, а біля нього два крісла.
Бабуся королівським жестом показала на ці крісла та вийшла. Ті сіли та стали роздивлятися портрети на стінах.